За часів Соркіна, Кубіва і Гонтаревої з України вивели понад 400 млрд грн

bankivski-shahrai

Попросту кажучи, слідчі повинні були вимагати посадити топ-чиновників НБУ, серед яких цілком могли виявитися керівники нагляду часів Ігоря Соркіна, Степана Кубіва і навіть Валерії Гонтаревої.

Але! У трактуванні державних обвинувачів склад злочину інший. Вони стверджують, що за період з 2011-го по 2015 рік за участю одного лише «Meinl» з України було виведено понад 400 млрд грн. А це, погодьтеся, цілком вина банкірів – про НБУ ні слова.

За відгуками опитаних нами банкірів, прокурори не розуміють суті операцій. Або навмисно ховають провину чиновників центробанку. «Це не виведення коштів, а “малювання” нормативів ліквідності та адекватності капіталу. У теорії там міг бути і рух коштів по клієнтських рахунках (виведення капіталу, як це стверджує прокуратура. – ред.), але самі австрійці були проти таких операцій.

НБУ при реєстрації збільшення статутного капіталу банку за рахунок внеску акціонерів і надання дозволу на облік субординованого боргу в капіталі банку (Постанова НБУ № 368) закривав очі на джерела таких внесків», – каже наш співрозмовник.

400 млрд грн виведено з України 15 банків слідчі підозрюють в причетності до афери

Як би не класифікувався злочин, сума дійсно гігантська. Для порівняння: гарантований державою борг, прописаний в бюджеті на 2017 рік, становить 445 млрд грн. А сукупний обсяг активів банків, які знаходяться сьогодні на ліквідації в Фонді гарантування вкладів, кілька перевищує 500 млрд грн.

А значить, якби не існувало даної схеми, банки могли б не «лягти», а вкладникам повернули б їхні депозити. Але вона існувала довгі роки, і стала явною лише через те, що Валерія Гонтарева почала проводити «зачистку» фінансового ринку.

Якби не було цього, НБУ і банки досі зберігали б цю таємницю. Але реальний масштаб проблеми набагато більше, ніж навіть 400 млрд. Згідно з матеріалами слідства, в масштабну схему було залучено півтора десятка українських банків. Можна припустити, що список всіх клієнтів австрійського посередника набагато більше. Кореспондентські рахунки в «Meinl» мали десятки українських банків. «Це вершина айсберга. Ми так не працювали, але дуже багато хто робив», – пояснив один з банкірів.

Як це працювало? У справах фігурують три схеми, за допомогою яких відбувалоя виведення грошей. Як не дивно, вони не відрізняються складністю.

Схема №1. Банк платив за боргами офшору

Український банк відкривав кореспондентський рахунок у свого люксембурзького, швейцарського або австрійського колеги – такого, наприклад, як «Meinl Bank AG». На нього переводилися значні валютні кошти. Надалі під заставу цих сум банк видавав кредити офшорним компаніям. Згодом офшор зобов’язання по поверненню коштів не виконував. Це давало право закордонному банку списати гроші з коррахунку українського банку на свою користь.

Банківський нагляд НБУ бачив ці операції. Не міг не бачити – чому, ми пояснюємо нижче. Тим не менше, вони проходили безкарно. Можна пояснити халатністю або бардаком в НБУ, якби не промислові масштаби, в яких використовувалася дана схема. Український банк списував цей платіж на збитки. Попросту, гасив кредит за рахунок вкладів своїх клієнтів. Якщо кількість подібних операцій не зашкалювала, то банк міг працювати роками. Головне – домовитися з наглядом НБУ, щоб той закривав очі на систематичний відтік грошей.

Якщо ж операції перевищували розумну міру, вони призводили до визнання банку неплатоспроможним.

Незважаючи на порушені кримінальні справи, досі невідомо жодного випадку, коли колишній власник банку поніс би покарання за навмисне «вимивання» коштів. Але в цілому, олігархи залишаються безкарними.

Більш того, їм вдається вивести свої гроші з банку напередодні банкрутства. НБУ, який зобов’язаний ставити перепони, дивним чином «не бачить» сумнівних операцій. Якби банківський нагляд працював коректно, він відстежував би подібні операції і визнавав поповнення недійсним. Але, судячи з того, що впритул за ці махінації правоохоронці взялися тільки в 2015 році, регулятор на них систематично закривав очі.

Лише з 1 квітня 2016 року НБУ офіційно заборонив поповнювати капітал і вести інші операції через «Meinl AG» та ще кілька закордонних банків. Виходить, що до цього схема могла працювати – в тому числі, при колишньому главі НБУ Степані Кубіві і за нинішньої керівниці відомства Валерії Гонтаревої.

Схема №2. Банк фіктивно збільшував статутний фонд через офшор.

За словами наших джерел, такою була основна схема, якою користувалися українські банки.

«Це не виведення коштів, а “малювання” нормативів ліквідності і достатності капіталу (ретушування нормативів Н4/Н5). У теорії там міг бути і рух коштів по клієнтських рахунках (виведення капіталу, як це стверджує прокуратура. – R °), але самі австрійці були проти таких операцій», – говорить наше джерело.

За словами банкірів, найчастіше саме співробітники НБУ (мабуть, не безоплатно) направляли акціонерів і топ-менеджмент банків до агентів австрійського банку в Україні як до способу вирішення проблем щодо докапіталізації і ліквідності.

Алгоритм дій ідентичний першій схемі – до моменту передачі коштів під виглядом кредиту офшорним компаніям. Тільки в другій схемі замість того, щоб просто залишити гроші собі, офшор інвестував їх в український банк. Відбувалася процедура поповнення статутного фонду, який зазвичай становить основу капіталу будь-якого банку.

По суті, капіталізація відбувалася за рахунок грошей банку.

Збитки банку-банкрута доводиться відшкодовувати державі в особі Фонду гарантування вкладів. Він, в свою чергу, залучає для виплат кредити від Мінфіну, під відсотки. Мінфін відволікає ці гроші від виплати пенсій або ремонту доріг.

Паралельно ведеться судова робота, яка, схоже, нічим не закінчується. За інформацією Фонду гарантування, сума неповернення коштів з коррахунків банків, задіяних в схемі, склала $746,5 млн і €59 млн. Це лише частина тих самих 400 млрд грн.

Схема №3. Банк отримував «липовий» субординований кредит від офшору.

Це теж варіативне продовження першої схеми. Українські власники розміщували гроші на кореспондентському рахунку в якомусь закордонному банку.

Під заставу цих грошей той видавав субординований кредит, який законодавство України дозволяє враховувати як капітал. За правилами, субкредит неможливо вимагати погасити достроково. А значить, він залишається в банку на кілька років.

Насправді, вимоги банківського нагляду не дотримувалися. НБУ визнавав поповнення капіталу, після чого гроші з тією ж легкістю залишали український банк. Нагляд закривав на це очі, і капітал українського банку вважався все ще поповненим. Хоча насправді в банку грошей вже не було.

Варто також відзначити, що Нацбанк не міг не бачити цих схем. Поповнення капіталу за законом обов’язково відбувається з відома регулятора.

Порушення «вилізли» лише тоді, коли маса українських банків стала банкрутами. Виявлялося, що грошей в їхньому капіталі немає – вони списані на користь якихось офшорних компаній.

Всім трьом схемам протегували співробітники НБУ, які зобов’язані були запобігати подібним операціям. На це вказують відразу кілька логічних фактів.

Факт перший. Згідно з вимогами постанови № 343 (яка діяла в той період) Нацбанк проводив обов’язкову реєстрацію кореспондентських рахунків. До реєстрації будь-які операції за рахунками були неможливі.

Цікаво, що на той момент Meinl вже фігурував в скандалах, пов’язаних з розкраданням і «відмиванням» коштів в Австрії, а також back-to-back схемами в Росії (коли банк кредитує під заставу грошей на офшорних рахунках клієнтів).

Але НБУ продовжував реєструвати в ньому коррахунки. Тим самим регулятор банківського ринку створював умови для виведення коштів.

Факт другий. Центробанк з 1990-х отримує від банків масу звітності. В тому числі, щодня, кожні 10 днів і кожен місяць. Наприклад, постанова НБУ № 124 регламентує надання.

Маючи цю звітність, НБУ напевно володів інформацією про всі потоки і суми, розміщені в «ризикових» іноземних банках-кореспондентах.

Так, банки хитрили. Вони «малювали», що на коррахунках в Австрії є великі суми. Хоча насправді цих грошей там вже не було. Вони були списані по одній з вищевказаних схем. Але НБУ не поставив жодного запитання.

Важко собі уявити, що повз увагу інспекторів і нагляду пройшли величезні по відношенню до решти балансу суми валюти, розміщення в Meinl. Тим більше, що через ці банки не проводилися зовнішньоекономічні платежі клієнтів. Значить, логічним є запитання: а що мільйони доларів роблять на рахунках без руху?

Також очевидно, що НБУ не міг не помітити два одночасних процеси. Перший – зростання залишків на рахунку в австрійському банку. Другий – внески в статутний капітал і субординований борг українських банків.

Якщо він як регулятор дозволяв ризиковим операціям відбуватися, то свідомо. Нескладно припустити, що співробітники нагляду отримували винагороду. Найбільш парадоксальне, що зловмисники примудрилися виводити не тільки кошти вкладників, а й рефінансування Нацбанку. І ось, нарешті, головний факт, який наводить на думку про свідому участь співробітників НБУ в описаних схемах.

За звітністю НБУ бачив, що на коррахунках в австрійському банку лежать величезні суми валюти. Але «чомусь раптом» регулятор ніколи не вимагав від банків використовувати цю валюту. Навіть коли Нацбанк видавав банку рефінансування для розрахунку з вкладниками, навіть коли визнавав банк банкрутом.

Правда України

коментувати: