Хто займе вільний від росіян ринок ядерного палива України

yaderne-palyvo

Глава Мінпаливенерго Ігор Насалик не двозначно дає зрозуміти, що у відносинах між Україною і американською корпорацією Westinghouse Electric (WEС) настав, хоч і явно запізнілий, але все ж медовий місяць. Бізнес останньої критично залежить від державної ядерної політики США і Великобританії, але сама корпорація при цьому належить атомним компаніям Японії і Казахстану (83% і 10% акцій відповідно).

На початку осені український міністр провів переговори з міноритарним акціонером WEС і найбільшої в світі уранодобувної компанії НАК “Казатомпром”. Сторони домовилися створити СП з видобутку урану в Україні та Казахстані. У нашої країни є завод іонообмінних смол, без яких не можна збагачувати руду, а казахи лідирують в технологіях бесшахтного вилуговування рудних пластів. Ці потенціали вирішили об’єднати. Були й інші домовленості.

Через півтора місяці після візиту в Астану до міноритаріїв корпорації WEС, Насалик заявив про те, що його відомство розглядає галузеву програму, за якою частка цієї корпорації на ринку імпорту ядерного палива в Україну на певний термін буде доведена з нинішніх 31% до 40%. У 2014 році ринок ділили російська “Корпорація ТВЕЛ” і WEС зі співвідношенням часток 84% і 16% відповідно.

Тоді преса говорила про загрозу монополізму поставок палива, що стоїть перед Україною. Ціна цього питання за 8 місяців цього року склала $424 млн., які наш “Енергоатом” витратив на імпорт палива. Ще понад $240 млн щорічно йде на супутні паливні послуги, а саме, витрати на утримання і будівництво своїх сховищ, а також оплату вивезення відпрацьованого палива його російському виробнику.

В цілому, ризик збитків від можливої цінової змови для України становить мінімум 10% від щорічної витрати, а це близько $0,8 млрд. На імпорт палива і супутні послуги.

Саме стільки в відсотках складають середньозважені щорічні коливання світових біржових цін на первинний урановий концентрат і інші напівфабрикатні матеріали-складові палива. Але на кінцеву продукцію, з якої фабрикується паливо, взагалі ніяких світових біржових цін не існує.

Атомна промисловість – це не менш наукомістка сфера, ніж біогенетика, електроніка та аерокосмічна промисловість. Вартість кінцевої продукції, реакторів або касет зі складками палива (твелів), залежить від маси факторів і формується суто в контрактному процесі між покупцем і продавцем. Отже, щодо палива суто умоглядно існує дві загрози змови.

На рівні контрактної політики і з маніпуляцією біржовими цінами на сировину: продавці палива заявлять один рівень витрат на сировину, а реально буде інший. Але це умоглядно. А як відбувається насправді?

Суто формальна розрахункова ціна російського заводу-виготовлювача палива складає близько $300 тис. за одну збірку, але вся справа в тому, що продає товар не завод, а державна компанія-власник підприємства, тому реальна ціна кожного продажу Україні – це сувора комерційна таємниця. Приблизно такі ж ціни і комерційна політика у WEС, і у інших глобальних корпорацій, які теоретично і в далекій перспективі вважаються претендентами на частку українського ринку.

Для повноцінного розбору цінового ризику спочатку перерахуємо претендентів, тобто тих, хто зацікавлений в зниженні української загрози паливної монополізації між WEС і “ТВЕЛ”.

Перший – це канадська державна AECL, яка за підтримки Віктора Ющенка і колишнього генерал-губернатора Канади Рамсона Гнатишина безуспішно пропонувала Україні оновити АЕС реакторами Candu і паливом до них.

Другий претендент на наш ринок – це французька Areva з моделлю реактора EPR, просування яких в Україні колись безуспішно підтримувала Юлія Тимошенко.

Третій, і зараз найреальніший перспективний гравець на українському полі – це китайська General Nuclear Power Corp. (GNPC). Вона поки придивляється до України за набільш простим і надійним принципом – в 2016 році китайці вивели на ринки сусідніх з Україною країн, Румунії та Туреччини, свої реактори Hualong і паливо до них, а також реактори і паливо корпорації WEС, з якої китайці дуже міцно скооперувалася. Після такого кроку для корпорації GNPC вже абсолютно неможливо ігнорувати наш ринок. Питання тільки в тому, як їх тут приймуть, і хто буде плутатися під ногами.

Тепер розберемося безпосередньо з цінами. Ядерне паливо – це, мабуть, найбільш багатокомпонентний товар на світовому ринку. Тому з ним все дуже складно. По-перше, від його контрактної ціни можуть віднімати вартість уранових таблеток, які вироблені або з сировини компанії-виробника, або з урану країни-покупця. А можуть і не віднімати. Це “паливна” знижка №1.

По-друге, ще одним мінусом від формальної розрахункової ціни може бути вартість цирконію, магнію і спецсталі, поставлених покупцем для виготовлення корпусів паливних збірок. А можуть цей дисконт, знову-таки, і не надавати, якщо покупець свого цирконію або магнію не знайшов. Це, умовно кажучи, “корпусна” знижка №2.

Своє виробництво магнію Україна поки не відновила, а ядерного цирконію ще не почала, хоча з видобутку його руди наша країна входить в першу світову п’ятірку. Тобто, тут знижок поки не буде.

По-третє, покупець може продавати або передавати компанії-виробнику матеріали, з яких робляться неактивні, регулюючі стрижні складових касет палива. А може і не продавати. Це знижка “за стрижнями-поглиначами”, тобто спосіб економії №3.

Ядерні поглиначі – це гафній, за виробництвом якого Україна входить в першу світову десятку, і бор для теплоносія, якого в нашій країні мало, і єдиний завод залишився в Донецьку. Українські “Енергоатом” і “Ядерне паливо” гафній не виробляють, їм це не цікаво, метал-сповільнювач видобуває державна “Об’єднана ДХК”, в підсумку, механізму отримання таких знижок від РФ у Києва поки немає.

По-четверте, є кооперація, за якою покупець за ліцензією виробляє компанії-виробнику елементи палива, а саме решітки кріплення збірок в касеті, і хвостовики збірок. Наприклад, ці елементи за російською ліцензією виробляє Чехія, а Україна купила в 2011 році таку ж ліцензію, але серійний випуск так і не почала. Це, так би мовити, “коопераційна” знижка за комплектацію №4.

І по-п’яте, це найголовніший елемент плаваючої ціни – збірки палива бувають різних моделей, і з різною ефективністю роботи, як і всі інші товари машинобудування. Умовно кажучи, є моделі безбожно старі, але які бадьоро купуються, є старі і добре перевірені, і є нові – ризиковані. Перша і друга категорія товару покладають на покупця додаткові витрати, тому коштують дешевше. Нові моделі дорожчі, тому що з ними простіше. Ось і виходить, що купівля за однією ціною моделі збірки з низькою і з високою тепловіддачею – це, відповідно, відкритий штраф або відвертий бонус покупцеві. Всі ці складні “модельні” знижки – цінові поступки №5.

Вони формують ціноутворення, як і всі інші базові фактори контрактної ціни.

Тобто, єдиної поточної ціни на збірку на світовому ринку не існує. Оперувати якимись опорними цінами для України, яка на 50% залежить від атомної енергії, але навіть не має атомного агентства або міністерства, це важке завдання.

Майже неможливо, якщо реальне ціноутворення формується 5-ма ключовими факторами знижок. І це якщо не брати до уваги стандартних контрактних інструментів: умови відвантаження, кредитування та погашення боргу, а також, гарантії темпів розвитку договору.

Отже, оцінюючи ризики монополізації ринку, Україні зараз найпростіше діяти найбільш банальним способом – виходячи з кількості учасників ринку (чим більше гравців, тим менше ризик), і темпу розвитку існуючих договорів. Нагадаємо їх два, “Енергатом” / “Корпорація ТВЕЛ” і “Енероговатом” / WEС. Темпи розвитку і розширення цих контрактів, по- суті, дадуть реальну ціну питання монополізації.

У випадку з поточними і минулими контрактами “Енергоатом” / “Корпорація ТВЕЛ”, Україна має падаючий рівень знижок, і мінімальний темп розвитку контрактів. Спочатку ще з 1990-х у сторін була можливість економити на податках і не експортувати уран в РФ, а поставляти його як давальницьку сировину за умови повернення доопрацьованої продукції. Але “Росатом” і російських фіскалів податкова мінімізація не влаштувала.

З цієї та інших причин, сировинна знижка №1 в 2001-2016 роки для України істотно скоротилася. На сьогодні, частина з 600 т урану, які щорічно видобуваються нашою країною, все ж надходить в РФ, і впливає на ціну закуповуваного палива, тобто знижка №1 працює. По частині загального імпорту з Росії, працює також знижка №5, тому що росіяни поспішають просунути на наш ринок нові моделі палива, щоб не відставати від WEС.

Словом, знижки з російським імпортом працюють. Але в такій категорії ціноутворення, як плата покупця за темпи розширення і розвитку контрактів, ситуація з імпортом з РФ виглядає фатально драматичною.

Найголовніший показник темпів зростання на світовому ринку контрактів постачання АЕС паливом – це динаміка локалізації, тобто швидкість виходу країни-покупця на проект будівництва власного заводу з ліцензійного виробництва паливних збірок. Уже двічі за історію двосторонніх відносин, в 1998 і 2015 роках за явної вини російської сторони Україна зривала проекти будівництва заводу в Жовтих Водах. І ясно, що тут розвитку вже не буде.

У випадку з поточними контрактами “Енергоатом” / WEС, все виглядає більш міцно. Як і у випадку з РФ, українська сторона отримує від цього продавця знижку №1 від формальної розрахункової ціни, тому що вона повністю забезпечує виробника урановою сировиною, яку виробляє сама або закуповує за кордоном. За цим контрактом активно працює і “модельна” знижка №5.

Вона дуже активна тому, що WEС, за фактом, ексклюзивно для України створила і регулярно проводить апргрейд складного палива “змішаного завантаження”. Ця модель американського палива виробляється на дочірньому заводі WEС в Швеції, і успішно горить в реакторах російського виробництва разом з російським паливом. А головне, дає набагато більш високу тепловіддачу і час вигоряння.

У категорії умовної доплати покупця за розвиток контракту історія торгівлі України з WEС з 2014 року стала виглядати дуже оптимістичною. По-перше, американський уряд в 2000-і роки відкрито підтримав цю корпорацію, і в рамках програм військово-ядерного роззброєння, за свої гроші розвернув в Харкові на заводі “Вестрон” виробництво електронних систем управління всіма технологічними процесами АЕС.

До цього власного виробництва атомних АСУ ТП в Україні не було, була тільки російська “ліцензійнка”. Створення Україною своїх систем прискорило розширення частки американського палива на українському ринку. По-друге, корпорація WEС, яка в 1998 році програла “ТВЕЛ” тендер на будівництво заводу в Жовтих Водах, не втратила своєї наполегливості.

Після провалу чергового українсько-російського проекту, вона відновила з Києвом комерційний діалог про умови своєї участі в локалізації виробництва палива в Україні. Такий хід – явний показник виграшу WEС в ціновій конкуренції з ТВЕЛ, тому що український покупець палива при приблизно рівних цінах отримав перспективу бонусу від корпорації США, а від корпорації РФ не отримав.

Поки що, в 2015-2016 роки концерн “Ядерне Паливо України” не зміг укласти договори щодо участі в проекті заводу американців з японо-казахстанської корпорації. Але за ці роки на регіональному ринку ядерного палива відбулися істотні зміни. Туреччина на початку цієї осені ратифікувала договір з WEC і китайською CSNTC про будівництво до 2020 року майбутньої третьої за рахунком АЕС в Туреччині. Ця АЕС з чотирма американськими реакторами запрацює недалеко від Стамбула, в місті Ігнеада у Фракії.

Коли ця гігантська АЕС запрацює на повну силу, потужностей працюючого в Швеції європейського паливного заводу WEC однозначно не вистачить на всіх європейських покупців. Ринок атомного будівництва дуже довгий за часом, і тому у корпорації WEC вже сьогодні є мотив просувати Україні головний цінової бонус до покупки американських твелів – український ліцензійний паливний завод, який зможе перекрити споживання ринку і нашої країни, і можливо, частини ринку Туреччини, що формується нині ринку.

Якщо діалог України та США з цього “заводського” цінового бонусу не виконається, нічого трагічного для Києва не відбудеться. Тому що поряд з пропозиціями взяти участь в будівництві заводу американської корпорації Київ зможе прийняти пропозицію і від китайської GNPC, яка в 2015 році домовилася добудувати АЕС в сусідній Румунії за технологією канадської АECL з колись дуже цікавими для України реакторами Candu. І побудувати український паливний завод в Жовтих Водах зможуть якщо не американці, то ці партнери. Отже фатальних сценаріїв для українського паливного ринку не передбачається. Адже, врешті-решт, кінцевою метою будь-яких цінових ігор для покупця є бонуси і розширення ринкового вибору, а до цієї мети Україна повільно, але впевнено йде.

Правда України

коментувати: