Системи територіальної оборони в Україні як і раніше фактично немає

teroborona

За два роки в Україні створено нову модель формування збройних сил, заснована на контрактників і резервістах. Але системи територіальної оборони як і раніше фактично немає.

До кінця жовтня мають повернутися додому мобілізовані в шосту хвилю. При цьому сьомої хвилі не буде. Це дуже важливий психологічний момент в житті української армії. За два з половиною роки вона абсолютно перебудувала свою структуру.

Нагадаємо, Путін отримав від Ради Федерації РФ дозвіл ввести війська на територію України від 1 березня 2014 р Перша хвиля часткової мобілізації українців почалася за указом Олександра Турчинова 18 березня, друга, теж за указом Турчинова, – 7 травня. Наступні хвилі проводилися вже згідно з указами Петра Порошенка: третя – з 24 липня 2014 р четверта-шоста – в 2015 р.: з 20 січня, з 20 квітня і з 19 червня. Шоста хвиля завершився 17 серпня 2015 року, і більше нових хвиль не було.

У січні 2016-го Генштаб анонсував сьому хвилю, посилаючись на необхідність доукомплектації ВСУ після демобілізації четвертої хвилі. «Природно, чим більше буде залучено контрактників, тим меншою буде потреба в мобілізованих», – повідомляв Генштаб. Однак тоді ж Порошенко оголосив, що «вже в цьому місяці плануємо підвищити грошове забезпечення для контрактників і офіцерів в 2,5 рази». Процес залучення контрактників пішов більш активно, і сьомий хвилі не знадобилося.

Таким чином, можна стверджувати, що Україна вже перейшла на нову модель формування збройних сил. Як повідомив днями президент, тільки в цьому році контракти підписали 57 тис. українських добровольців. А з тих, хто вже відслужив і повернувся додому, створений оперативний резерв першої черги в складі майже 100 тис. військовослужбовців.

Зараз ці хлопці працюють на звичайних підприємствах в своїх містах, селищах, селах або стоять на обліку в службі зайнятості як безробітні. До кінця жовтня до них приєднаються демобілізовані шостої хвилі. Значення цього резерву важко переоцінити. Справа не тільки в тому, що резервісти мають бойовий досвід і їх не потрібно навчати. Не менш важливим є те, що в разі необхідності вони можуть протягом доби (самостійно або за допомогою військкомату) прибути в бригаду, до якої вони приписані. За інформацією Генштабу, резервісти розподіляються по бригадам за територіальним принципом, щоб мінімізувати час прибуття до військової частини. Але за бажанням самого резервіста він може бути приписаний до тієї бригаді, де він раніше проходив службу.

Багато хто вибирає саме другий варіант. Вони знають свої функціональні обов’язки, командирів, техніку і зброю, словом, повністю готові до виконання бойового завдання.

Вороги і недруги люблять злословити з приводу того, що в українській армії кошмарний некомплект. Дійсно, некомплект – це правда, так і було заплановано з самого початку. Близько половини (а в якихось військових частинах і більше) штату не заповнено саме тому, що ці місця залишені для резервістів на випадок години X.

Як ми уже розповідали, у вересні були проведені перші в історії України серйозні навчання за участю резервістів в 14-й, 72-й, 92-й окремих мехбригадах, 25-й повітряно-десантній бригаді, 79-й, 80-й , 95-ї десантно-штурмових бригадах, 40-й і 43-й окремих артилерійських бригадах. На 12-денні збори були викликані близько 8 тис. резервістів, як правило, високомотивованих бійців перших трьох хвиль мобілізації. Сформовані з діючих військовослужбовців і резервістів змішані підрозділи взяли участь у бригадних тактичних навчаннях з бойовою стрільбою, також відпрацьовувалися наступальні дії з форсуванням водних перешкод.

Однак модель, заснована на контрактниках і резервістах, все-таки не настільки надійна, як хотілося б. Як повідомляє управління зв’язків з громадськістю ВСУ, 80% опитаних резервістів готові в будь-який момент стати на захист Батьківщини і прибути за викликом до військових частин. Але 20% не готові, а це 20 тис. воїнів, яких недорахується наша армія в разі нового російського вторгнення. Є проблеми і з контрактниками: все-таки для деяких з них гроші були єдиним мотивом, чому вони записалися на службу.

Хоча і йдеться про перехід на службу за контрактом, але не відмінено строкову службу. У нинішньому році під осінній призов, який розпочався 4 жовтня, підпадуть майже 14 тис. молодих українців. Строковики проходять службу поза зоною АТО, бойового досвіду не отримують, але якесь навчання проходять. Питання в тому, чи співпадуть їх військові спеціальності, придбані за час служби, з тими, що будуть потрібні на фронті.

Однак найслабше місце у всій цій системі – територіальна оборона, зокрема столиці. Найбільш підготовлені для захисту свого міста – це резервісти, які воювали в АТО, але як раз вони поїдуть до військових частин, до яких приписані. А решта киян, які хочуть боронити своє місто, по суті, можуть розраховувати тільки на самих себе. У військового керівництва, та й у міської влади до питань територіальної оборони не доходять руки. Немов ні для столиці, ні для інших міст ніякої небезпеки не існує.

Здавалося б, тут чимало могло б зробити «Товариство сприяння обороні України» (наступник українського підрозділу ДОСААФ). Але сама ця структура є проблемою. Голова ТСО України Віктор Тимченко отримав свій пост за часів Януковича, раніше керував Донецькою облорганізацією ТСО, до того був начальником Донецького вищого військово-політичного училища. А ще він батько гендиректора ахметівського ДТЕК Максима Тимченка. Тому не дивні чутки про зовсім не проукраїнські настрої в керівництві ТСО і про його прямі зв’язки з донецькими сепаратистами.

Тим часом досвід самоорганізації громадян для територіальної оборони України вже отримала в ході війни в Донбасі. Коли в квітні 2014 був захоплений Слов’янськ, з колишніх оперів і офіцерів СБУ стихійно сформувалася ціла група. Маючи дозволену зброю, ці люди в солідному віці досить активно діяли в Слов’янську, в Красному Лимані. Їм вдалося навіть проникнути в оточення Гіркіна-Стрєлкова. Незабаром вони знайшли виходи на СБУ і надали велику допомогу у звільненні міста. Ця підпільна група фактично контролювала місто в перші години, після відходу Гіркіна, вони забезпечували приїзд в місто президента України, міністра оборони, міністра внутрішніх справ.

Цього року 14 червня на засіданні Генштабу глава держави звернув увагу на необхідність вивчення можливостей територіальної оборони держави. «На випадок агресії, питання побудови територіальної оборони з урахуванням досвіду останніх двох років повинен бути ретельно опрацьовано», – зазначив президент. Він також висловив переконання, що слід підготувати і інфраструктуру, і відповідну матеріально-технічну базу для того, щоб мати можливість в разі потреби оперативно розгорнути партизанський рух.

У ряді областей у цьому році були проведені збори військовозобов’язаних в рамках підготовки загонів територіальної оборони. Можливо, якісь практичні кроки робляться і для підготовки партизан, закладки схронів зі зброєю і боєприпасами – про це, зрозуміло, військові не будуть розповідати широкій публіці. Але переважна більшість киян і жителів інших міст у всій цій підготовчій активності не задіяні. І як і раніше не знають, що їм потрібно буде робити, щоб боронити своє місто.

Правда України

коментувати: